Р›С–тАкцент
 
 РЈРєСЂР°С—РЅСЃСЊРєa літературнa газетa
 
 
 
  Поетичні майстерні
 
 Р‘СѓРєРІРѕС—Рґ



Вірші Галини Тарасюк та Олесі Сандиги – білоруською Надрукувати Надіслати електронною поштою
Великим портретом   Тараса Григоровича  Шевченка починається  11-е, березневе, число популярного в Білорусі часопису  «Літаратура і мастацтва»,   присвячене  200-літньому ювілею  геніального Поета  України, слов’янського світу та всієї  людськості.

Про щиру, уже двохсотлітню любов і шану братнього народу до Шевченка як взірця громадянського чину, а також про не згасаючий інтерес до його творчості свідчать вміщені в газеті публіцистичні та літературознавчі статті знаних білоруських письменників, літературо- і мистецтвознавців:Міколи Труса, Вячаслава Рагойші, Павала Навойчика, Таццяни Кабржицької та ін.. На шпальтах часопису надруковані три невідомі малюнки Шевченка:» Знахар та «Штукарство знахаря», а також добірка ліричних поезій Кобзаря в майстерному перекладі талановитої сучасної поетки (і редактора «ЛіМ») Таццяни Сівєц.

Крім того у Шевченківському числі «ЛіМ» представлені сучасні українські поети Галина Тарасюк, Олексій Кононенко та Олеся Сандига, «твори яких, як пише в передмові до добірки Мікола Равнопольльський , . «об’єднанні одним перекладацьким прочитанням. Це – як екзамен для Таццяни Сівєц, яка останнім часом все більше працює на ниві зміцнення білорусько-українських відносин, пише у передмові до Шевченкової добірки Мікола Равнопольський. – Плоди цієї роботи особливо потрібні й актуальні сьогодні. У Білорусі за останнє сторіччя не пересихала річка літературного побратимства. Не має жодних сумнівів, що не пересохне вона і тепер. Здається, саме зараз варто задуматися про те, що прийшов час для видання антологій сучасної української поезії, сучасного українського оповідання. Всі підстави для цього є».

ОЛЕСЯ САНДЫГА

Зімовы вечар

Над шматпавярхоўкаю
Са светам развітваецца
Паўтвары
Месяц-
Мярцвяк
У неба пальцы збялелі
Цяжар гэткі
Трымаць на марозе
І не разбіць
Паветра
Крохкае і празрыстае
Як цэлафан
Каля самай зямлі
Снегам набракла
Па кроплі сплывае за далягляд
Сонца пунсовае
Выгукам «Жыць хачу!»
Стрэхі апошніх паверхаў
Запырскала
Яго колер яскравы
І подых гарачы мой —
Нетутэйшыя
А вечар бы злінялая сарочка
Прастрэленая навылёт заходамсонца
Парваная на ўзроўні майго горла
Пан Бог яе і мые і цыруе
Бо новую не мае за што справіць
Я прытулюся носам да вакна
Адна
Паверх дзявяты
І мой дзень нараджэння — заўтра

***

Разматляла ссівелыя пасмы па вуліцах
старасць,
І самота ізноў залівае слязьмі тратуары.
Павярнулі і твары, і вочы ўсярэдзіну людзі
І снуюць між асфальтам і болем,
аднолькава будзе
Ім лунаць, бы кітайскім ліхтарыкам,
па-над затопленай глебай,
А скрозь целы старыя іх душы
прасвечваюць небам.
Хтось запальвае свечкі,
хтось паліць старыя надзеі,
Пахне ядлоўцам, і цені балююць на сценах.
Цёплы плед і віно — на кагосьці чакаюць,
напэўна.
Ах, як добра пад пошапт дажджу яна
грае Шапэна!
Людзі — нібыта ліхтарыкі
па-над затопленай глебай,
І ў дажджы так утульна
іх душы прасвечваюць небам.
Іх агні — нібы зоры,
што згаснуць у дзённым тумане.
Я іх дужа люблю, бо ў сабе аніяк не ўтрымаю:
Мая шэрань парожняя,
вочы — лістота няйначай.
Бо калі ідзе дождж —
гэта ў небе душа мая плача.

***

У сусвеце маім
Раптоўна з’явілася сэрца.
Замест зледзянелага белага сонца
У беспаветранай плыні
На месяцовай паверхні душы
Раптоўна з’явілася сэрца.
Распятае за мой грэх, мой страх,
Памрэ за мяне
Без надзей на Вялікдзень
Сэрца чужое недасканалае.
Разбурыла празрыстасць вечнасці
Зваротным адлікам,
Парушыла рух нязнанага
Плямаю недарэчнаю
Чырвонага безабароннага мяса.
Са скляпенняў павылезлі
Здані даўно нежывыя,
Спалоханыя
Жорсткім рытмам мінулага.
Стаяць, голаў задраўшы,
І дзівяцца
На недарэчнае існаванне
Жывых.
Моўчкі чакаюць,
Калі ж адбудзецца
Адарванне.
Стаю сярод іх і знаю,
Што хтосьці далёкі думае:
Вось дурніца.
Дзеля чаго ўсё? Навошта?
Над шэрым кратарам волі
Баліць сэрца...

ГАЛІНА ТАРАСЮК

***

Ой, мой коню,
рассупоню
залатыя шлеі —
праляціш над Абалонню,
там, дзе неба днее.
Праляціш, падковы згубіш —
не паверыш волі…
І не трэба — воля згубна
тым, хто аніколі
не спаткаў яе…
Былінны,
конік мой мышасты,
воля — хай і на хвіліну —
даражэй за шчасце!
Дзецям
Прашу:
не замыкайце браму,
не зачыняйце дзверы,
не захінайце вокны,
калі я пайду.
З далёкіх краёў
я аднойчы вярнуся да вас
цёплым ветрам,
расой вечаровай,
квітнеючай вішняй,
азяблай сінічкай,
забытаю песняй,
лістом заблуканым,
шчасліваю навіною,
верным сабакам,
шчырым сябрам…
Не затуляйце сэрца.

***

Зялёных слоў, нібыта сліў,
скупая жменька:
ды не пялёсткі замялі
наш сад старэнькі.
Стаіць — счарнелаю крывёй
не грэе голле,
і слівы робяцца травой
пад небам голым.
Сад просіць Госпада дарма:
«Пашлі нам Словы».
І Бог адказвае: «Няма,
Ёсць толькі дровы
Пераклад з украінскай
Таццяны Сівец
			
 


Новинки

B16.JPG
...