Р›С–тАкцент
 
 РЈРєСЂР°С—РЅСЃСЊРєa літературнa газетa
 
 
 
  Поетичні майстерні
 
 Р‘СѓРєРІРѕС—Рґ



Хижачка Надрукувати Надіслати електронною поштою

Сентиментальний  роман (уривок)

А на Великдень...

             -- Слухай, ти, якщо ти й далі  будеш мовчати, я тебе згною. Ясно? – задихаючись від досади, спитав той, що сидів через стіл навпроти. Майже її ровесник, молодий і гарний, зовсім красень, як артист Домагаров, але дуже недобрий. Як фашист. Він аж зубами скреготів від пасії, готовий убити її, але вона не розуміла, що  він від неї хоче.         -- Ти чуєш? Давай, розказуй! Не тягни резину. Попереджаю, моє терпіння може лопнути! Так що давай... шуруй! Усе, як  було. По порядку. Ну? Як тебе сюди занесло? Якими вітрами? Я слухаю...  Давай, давай,  виколупай із себе!.. Ну  і чого ти мовчиш? Ти що -- глухоніма? Тобі ж гірше буде, дура! – починав скаженіти красень, зриваючись на крик. – Ну говори! Я слухаю!.. Як – усе - було?!             --Що – було?—хотіла спитати. Їй шкода було, що красунчик  так побивається, аж трясеться весь, але нічим не могла зарадити. Щось давке, як грушка-дичка, застряло поперек горла, не давало  говорити. І вона мовчала, зіщулившись  у  своєму мовчанні, як равлик у своїй  хатці, маленька, безпомічна перед нежданою бідою, що здоровенним чоботом нависла над нею, готова з хрустом розчавити. 

            А на Великдень приїхала в село “столична” шалапутна Алла, побачила Ясочку, яка маком одиноким цвіла біля церкви у колі тіток і бабів, що  зійшлися  паску святити, і – все. І перевернула з ніг на голову все життя Ясочки, котра маком сиділа після школи біля тата з мамою. Так думала мама. Що шалапутна Алла, (яку в селі звали, як горілку, “столичною”, чи за те, що першою виїхала до столиці, чи за щось інше),  Ясочці наговорила, мама не знала, але на другий день Великодня Ясочка заявила, що їде в Київ шукати роботи, бо, як видно, вони ніколи не назбирають грошей на інститут, а як назбирають, то це буде через сто років, а вона не збирається посивіти у цій глушині. А тому їде з Аллою сама собі пробивати дорогу.  Почувши таке від тихої, смирної Ясочки, мама вжахнулася, взялася за голову, а тоді -- в боки, бо чувала, якою “дорогою вибивається в люди” шалапутна Алла, але Ясочка раптом розлилася сльозами, приказуючи, що через тупість мами ( “Тупість! Тупість!” -- ридала Ясочка, маючи на увазі мамину любов), вона світа білого не бачить, тоді, як її ровесниці давно всі по закордонах і столицях, а вона тут, в цьому болоті, пропадає. Тож мамі не зоставалося нічого як і собі заголосити, а на третій день по Великодню відпустити свою єдиначку разом з шалапутною Аллою  у білий світ, тобто до Києва.

             Не сподіваючись, що мама так легко погодиться, Ясочка злякалася -- і омріяних перемін, і Києва, який бачила всього кілька разів, коли їх, сільських школярів, возили на екскурсію. Але від Алли так гарно пахло розкішним столичним життям, так вилискував на сонці її розмальований довжелезний, як у відьми, манікюр... Ясочка глянула на свої обрізані при самих пучках нігті і... І страх перед  невідомим білим світом, якого вона не бачила в селі сидячи, як рукою зняло...

            Проводжаючи Ясочку до київського автобуса, який двічі на тиждень заїжджаючи в їхнє село, вивіз із нього у світи все молоде й здорове, а тепер-от ще й Ясочку, мама раз по раз приповідала:

               –Боже ж мій, луче б устроїлась десь ближче: у Теплику чи Війниці... Що ж ти там робити будеш, дочечко, у тому Києві?

            На що замість Ясочки відповідала шалапутна Алла:

             – Ой, тітко, які ви старорежимні! Наче телевізора не дивитесь! Та в тому Києві, тітко, роботи – завались! Захоче – піде на стройку: там таке строїтільство, як показилися! Людей треба – море! А захоче – домработніцою устроїться, або собак у багатих вигулювати. Теж добрі гроші.

           Почувши про собак, мама, як риба у хватці, хапнула ротом повітря, на що шалапутна Алла  перелякано замахала руками:

            –Та не бійтеся, тітко, це ж як вона схоче! А не схоче -- піде на базарі торгувати, чи ще лучче – в барі десь офіціанткою. Чи в “Макдональді”. Ой, тітко, там тої роботи, як  жуків на вашій бараболі!

            Від такого вибору робіт мама вже й не знала, що казати, тож, видко, уявила Ясочку в барі офіціанткою, втерла сльози, а шалапутна Алла й далі розраювала бідну:

            -- Ви, тітко, тіштесь, що ваша Ядя їде в Київ, а не за кордон. Бо то вобще – пиши пропало! Хоч я, например, не знаю, чого це пертися  у якусь Італію чи Португалію, коли можна гроші заробити, недалеко від дому відбігши?! І, вобще, чого це ви, тітко, як дика якась чи затовчена сільська баба? Нічого  з вашою  Ядьою не  случиться в тому Києві, лиш те, що людиною стане. Заробить гроші, і ще може  в інститут поступить, їх теж там, як собак не різаних... А може заміж вийде... От із тих дівчат, з якими я живу, вже добра половина познаходили собі молодиків і повіддавалися. Сільські дівчата просто на розхват у Києві. От побачите, ще такого вам зятя знайде – з моб-біл-лою, на м-мерсед-десі! А тут що? В цьому селі? Одні діди повдовілі та  Шківа-уголовнік!

            Ясочці було жаль маму,  але при згадці про вар’ята Шківу стало шкода  себе, що, за словами Алли, пропадала пропадом  у  цьому болоті. Отож затято не піддавалася на мамині сльози.

            -- З твою красою, -- казала зубатенька й носатенька Алла, -- ти ще моделькою станеш. Там цих конкурсів усяких: твій шанс, цицьки місяця, срака року – завались! А в тебе з усім  цим усьо супер!..

            Ясочка спершу не дуже вірила шалапутній Аллі, бо перевірити свої чари в селі справді не було на кому, а єдиного парубка Геника Шківу, який недавно повернувся з тюрми, де відсидів за те, що крав по городах маковиння і перепродував циганам, вона боялася. Але уважніше придивившись до себе у дзеркалі, справді побачила, що Алла не бреше, що вона не гірша, а то й краща за тих дівчат, котрі усміхаються з реклами телевізора та лискучих журналів у вітринах кіосків у Теплику. То чого справді має пропадати у цьому болоті, коли такий великий світ і в ньому стільки можливостей для гарної дівчини?

              

                   -- Слухай, давай по-доброму. Ти ж нормальна дівка, симпатична, не глупа... Молода. Тобі треба виплутуватись із цього дєрма. Ти понімаєш? Ну давай, розказуй,  хто тебе підставив? Спільники – хто? Ти ж, бичка сільська,  лоханка немита, сама ж не могла додуматись! Де ті, кого ти навела, га? Давай, згадуй!               Але вона й далі не знала, що згадувати. Не розуміла й половини слів, якими красунчик кидався в неї, наче грудками мерзлого гною. Від них смерділо, як з нужника. І вона затуляла обличчя долонями, щоб не чути того смороду,  але красунчик відривав її руки і бризкаючи слиною в обличчя, волав: --Кажи, хто вони! – І чекав з перекошеним лицем, що вона скаже. 

             На зупинці  край села чекало автобуса кількоро сільських студентів, обліплених родичами, та  кілька чоловіків, які погостивши на Великдень у сім’я, поверталися до своїх міських заробітків. Мама, побачивши їхні  зацікавлені позирки, демонстративно стала оддалік від гурту ( соромилась, що її Ясочка  вибирається з дому разом із шалапутною Аллою) і  тихо наказала:

            -- Менше говоріть та розказуйте... Чим менше знати будуть, тим луче... Вони з нами не діляться...

            -- Ой тітко, нада ми їм... – відмахнулась Алла з досадою.

            -- Нада ще й як нада! -- перейшла на голосний шепіт мама. – Якби ти знала, що кажуть...

            Але, слава Богу, в ту  мить, коли  мама збиралася повідати Аллі, щ-о-о про неї кажуть у селі, підійшов автобус і, підхопивши торби, вони ринулись займати зручні місця, бо ж до Києва півдня  їхати.                    

            Коли  від’їжджали, Ясочка, глянула крізь вікно переповненого автобуса на заплакану маму  і теж розплакалась -- від жалю і страху перед великим світом, що починався для неї у цю хвилину зразу ж за рідним селом.

Коментарі  
Прокоментувати
Ім'я:
Тема:

Powered by JoomlaCommentCopyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved.Homepage: http://cavo.co.nr/

 


Новинки

B12.JPG
...